Святий вечір українці в деяких місцевостях Галичини та Волині називали:
Правильна відповідь – Вілія. Вона походить від латинського vigilia, що означає чування. У західній християнській традиції – надвечір’я свята. В деяких українських регіонах казали Бабин вечір, на Бойківщині – Дідів вечір. Багатою вечерею називали Святвечір напередодні Водохреща.
Головний атрибут Святвечора – святковий сніп з необмолочених колосків збіжжя – українці найчастіше називали:
Правильна відповідь – дід. Це найпоширеніша традиційна назва в Україні. Назва “дідух” траплялася дуже рідко й поширилась останніми десятиліттями завдяки медіа. Насправді дідух – це солома, яку стелили в хаті та на якій спали проти ночі Різдва. Тобто дідух – це дід, який спустив дух: дід ставав дідухом, коли його обмолотили. Інші варіанти назви траплялися у регіонах: король – на Поліссі, колядник – на Лемківщині та Покутті.
У якому регіоні на Святвечір не готували куті?
На Закарпатті замість куті головною стравою є обрядовий хліб “керечун”. В інших регіонах відрізнялися лише рецепти: на Слобожанщині була поширена кутя з рису, на Поліссі – з ячменю, на Середньому Подніпров’ї кутю заправляли медом та узваром.
В Українських Карпатах на Святий вечір під стіл клали сокиру, щоб:
Правильна відповідь – щоб не боліли ноги. Усі члени сім’ї босоніж по кілька разів торкалися сокири або інших металевих предметів, “щоб ноги були міцні, як залізо”.
У багатьох місцевостях заходу України святвечірню трапезу розпочинали з:
На Галичині кожен член сім’ї з’їдав по нечищеному зубчику, примовляючи: “Не тереблю тебе до голого, збережи мене від усього злого”. Повсюдно в Україні традиційно розпочинали святвечірнє частування з ложки куті.
На Волині та Поділлі побутувала традиція запрошувати на вечерю:
Кличучи на вечерю Мороза не як діда, а як природне явище, таким чином символічно задобрювали його, щоб вберегти від приморозків врожай. Наприклад: “Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти, а як не йдеш, то не йди на жито і на пшеницю, і на усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті яри, а нам шкоди не роби!”.
Як гуцули називали кутю?
Правильна відповідь – дзьобавка. На Гуцульщині та Буковині й нині можна почути таку назву головної святвечірньої страви.
Якій свійській тварині колядували на Середньому Поліссі?
У північних районах сучасної Рівненської та Житомирської областей на запитання колядників: “Кому співати?”, – колись відповідали: “Волам!”. Тоді виконували спеціальну колядку, присвячену худобі: “Воли рогаті пішли ораті, свого хазяїна розвеселяті”.
Особливою святвечірньою стравою, поширеною у покутян, є:
У деяких місцевостях сучасної Івано-Франківської области (Городенка, Снятин, Тлумач) досі готують вареники з оселедцем. Цю страву називають “креплики”. В деяких місцевостях Волині та Полісся на саме Різдво кутю інколи присмачували шкварками, бо посту вже не було. Пироги з бобом на Святвечір готували поліщуки, а горох з капустою – на Слобожанщині та Волині.
З якої колядки в західних регіонах України зазвичай розпочинали різдвяні співи?
У багатьох родинах і досі розпочинають різдвяні співи з колядки “Бог предвічний”. Так само першою цю колядку виконують гурти колядників, церковні хори.
У Центральній Україні на Святвечір носили кутю. Кому?
Традиція на Святий вечір носити вечерю, зокрема кутю, хрещеним батькам досі відома в селах Київщини, Черкащини та в інших регіонах. За це хрещені батьки, як правило, обдаровують своїх хрещеників.
Що за українським повір’ям могло трапитися з людиною, яка на Святий вечір почула розмову свійських тварин:
У минулому етнологи часто записували народні перекази про те, що господар, який на Святий вечір підслухав розмову худоби, незабаром помер. До того ж такий фольклорний сюжет був поширений від карпатських гір до азовських степів.
Яка особливість святкування Різдва на Слобожанщині:
Етнологи ще на початку минулого століття фіксували в Харківській губернії традицію, за якою по обіді на Різдво хлопці з різних кутків села сходились битись навкулачки. На Поліссі було поширене колядування з перебраним конем, на Закарпатті – вертеп із шопкою у вигляді церкви, який називають “бетлегеми”. Традиція підкидати ложку куті до стелі, щоб був багатий урожай зерна чи меду, існувала в усій Україні.
Чим особлива гуцульська коляда?
Самобутня традиція гуцульського колядування – “плєс”. Це своєрідний ритуальний танець.
На Волині колядників обов’язково супроводжував перебраний персонаж:
На Волині існувала традиція колядувати з козою. Козу виготовляли з дерева, покривали вивернутою шубою. Її підтримував чоловік, який ховався під шубою. Козу водили з музикою, під звуки якої вона танцювала.